Чи владі насправді потрібні реформи?

4/12/2017 16:07
Чи владі насправді потрібні реформи?
Блоги
0

Протягом останніх трьох років я працював головою фінансово-банківського комітету парламенту. За цей час вдалось реалізувати багато задумів. Однак в рази більше – загальмувалось на стадії внесення у порядок денний сесії через небажання можновладців проводити реальні реформи, через політичний тиск, прагнення концентрувати владу та контролювати корупційні грошові потоки. Справжні реформи для розвитку економіки, на жаль, нікому не потрібні. Сьогодні хотів би підвести риску під цим етапом парламентської роботи і відкрити нову сторінку.

Один у полі воїн?

Немає секрету: очолити один із ключових комітетів парламенту мене делегувала Радикальна партія Олега Ляшка. Цей момент збігся з чи не найбільшою у світі фінансово-банківською кризою, від якої Україна досі не оговталась. Розвал банківської системи та втрата довіри стратегічно не менш трагічні для нашої країни, ніж втрата територій та частини промислового потенціалу. Стрімка девальвація гривні, вивед

Працюючи з 16 років у бізнесі, я завжди мав чіткий план розвитку – як тактичний, так і стратегічний. Коли почав заглиблюватися в особливості політики у банківському секторі та й в інших галузях, виявилось, що довгострокового плану дій просто немає: човен пливе навіть без компаса, а за бортом вирує десятибальний шторм.

У 2014 році нам потрібно було не просто оцінювати дії Нацбанку та інших органів, а дії в кризовий період, коли неправильні кроки призводять до катастрофічних наслідків. Ми почали з того, що на початку 2015 року організували парламентські слухання, на які зібрали найкращих вітчизняних і закордонних фахівців.

Вже тоді я наголошував, що досвід подібних криз в різних країнах світу свідчить: у влади є три основні завдання. По-перше, швидко вивести з ринку невиліковно хворі банки та допомогти вижити усім іншим. По-друге, кардинально зміцнити систему, аби зменшити ризики на майбутнє. І по-третє, негайно почати допомагати банкам зменшити рівень проблемних кредитів.

Згодом стало очевидним, що Комплексна програма реформування фінансового сектору, яка розроблялася під управлінням НБУ, не відповідала вимогам часу. Вона писалася у «мирні часи» і абсолютно не відображала глибини кризи. Аби допомогти владі вивести банківську систему з жахливої ситуації ми в нашому комітеті об’єднали зусилля представників різних фракцій та груп. І якнайшвидше відпрацьовували усі ініціативи НБУ та Уряду. В найкоротші терміни було ухвалено десяток законів. Передовсім про кардинальне посилення відповідальності власників банків за свідоме доведення їх до банкрутства та розширення повноважень самого Нацбанку. Незважаючи на те, що проекти надсилали нам в останню хвилину, ми неодноразово працювали вночі, аби ні на хвилину не затримувати процес порятунку фінансової системи країни.

Вже тоді одночасно стало очевидним завдання створення нової дорожньої карти. Так народилась ідея зібрати фахівців та виробити власне бачення Стратегії розвитку банківського сектора. Такий документ ми напрацювали першими серед усіх парламентських комітетів, залучивши провідних економістів, банкірів та науковців. По-перше, ми із цифрами та графіками докладно розписали системні провали роботи НБУ та Уряду, що призвели до суттєвого поглиблення фінансової кризи 2014-2015 років. По-друге, — надали чітке бачення вектору розвитку. Зокрема, для зміцнення фінансової системи та активізації кредитування бізнесу, підтримки пріоритетних галузей економіки, перетворення державних банків на інститути розвитку за прикладом азійських «тигрів». Натомість у Мінфіну так і «не дійшли руки» до стратегії держбанків. Хоча ситуація із ними загрозлива. Внаслідок банкопаду та націоналізації «Приватбанку» понад 60% банківської системи опинилося в руках держави. Тобто в управлінні Мінфіну. В результаті кризи Україна стала світовим анти лідером за рівнем непрацюючих кредитів – 57%. У нас кожна друга гривня не повертається. У державних банках – ситуація найгірша. Там поганих кредитів вже 77%.

Діалог із порожнечею

Поступово усі члени комітету від різних фракцій дійшли до одного висновку. Ніхто не збирався з комітетом дискутувати чи обговорювати нашу конструктивну критику. Їм були потрібні слухняні виконавці. Керівник НБУ місяцями не приходила на комітетські засідання та ігнорувала наші запрошення. А «чистка» банківської системи все більше нагадувала прихований перерозподіл власності.

Ми жорстко виступили проти тотального «банкопаду» у ручному режимі, коли деякі, відносно здорові установи, за ніч виводили з ринку, а іншим давали місяці на «висмоктування» з ринку депозитів та виведення коштів. При цьому жодної відповідальності ніхто із власників та чиновників не поніс.

Наша критика, звісно, не подобалася Національному банку, адже там звикли, що комітет лише покірно «подає набої». До слова, навіть така «співпраця» не завжди була результативною для звичайних громадян. Приміром, комітет «бігом» ухвалив рішення щодо президентського законопроекту про 100% гарантії для вкладів у державних банках. Але документ, ухвалений в парламенті, глава держави не повертає з підписом майже рік.

На наше переконання, незалежність НБУ стали плутати із безконтрольністю. Замість того, аби конструктивно співпрацювати, як це роблять центробанки і парламенти в усьому світі, Нацбанк за часів управління Гонтарєвої вирішив ігнорувати комітет. Спроби Нацбанку уникнути підзвітності Верховній Раді не мали нічого спільного зі світовими практиками – керівники усіх центробанків цивілізованих країн періодично звітують у профільних комітетах парламентів. У деяких країнах – щоквартально. Контролююча функція парламенту – друга ключова, окрім законодавчої. Тож критика НБУ – наше пряме завдання. Натомість центральному банку закон забороняє роздавати політичні оцінки.

Утім це не завадило комітету протягом трьох років вибудувати ефективний діалог із банківською спільнотою, небанківськими регуляторами, організаціями споживачів фінансових послуг і навіть рядовими працівниками НБУ. Своїм важливим досягненням можемо вважати відновлення роботи Ради Національного банку – ключового контрольного та експертного органу, який має можливість оцінювати дії регулятора, затверджувати Основи кредитно-грошової політики, відповідає за кошторис центробанку. Вперше проведений комітетом відкритий конкурс на посаду членів Ради від парламенту дозволив відібрати достойних фахівців.

Голова Комітету ВР з питань фінансової політики та банківської діяльності Сергій Рибалка на https://www.obozrevatel.com


Loading...
Loading...